–ос≥йський нац≥онал≥зм

якщо ми у св≥тл≥ вс≥х цих загальних м≥ркувань станемо розгл¤дати т≥ види рос≥йського нац≥онал≥зму, ¤к≥ ≥снували дотепер, то будемо примушен≥ визнати, що щирого нац≥онал≥зму в послепетровской –ос≥њ ще не було. Ѕ≥льш≥сть утворених рос≥¤н зовс≥м не бажали бути "самими собою", а хот≥ли бути "тепер≥шн≥ми Ївропейц¤ми", ≥ за те, що –ос≥¤, незважаючи на все своЇ бажанн¤, все-таки н≥¤к не могла стати сьогоденн¤м Ївропейською державою, багато хто з нас нехтували свою "в≥дсталу" батьк≥вщину. “ому б≥льш≥сть рос≥йських ≥нтел≥генц≥й до самого недавнього часу цуралос¤ вс¤кого нац≥онал≥зму. ≤нш≥ йменували себе нац≥онал≥стами, але насправд≥ розум≥ли п≥д нац≥онал≥змом т≥льки прагненн¤ до великодержавност≥, до зовн≥шньоњ в≥йськовоњ й економ≥чноњ моц≥, до блискучого м≥жнародного становища –ос≥њ, ≥ дл¤ цих ц≥лей вважали за необх≥дне найб≥льше наближенн¤ рос≥йськоњ культури до зах≥дноЇвропейського зразка. Ќа тому ж рабол≥пному в≥дношенн≥ до зах≥дних зразк≥в було засновано в де¤ких рос≥¤н "нац≥онал≥ст≥в" вимога "руссификации", що зводилас¤ до заохоченн¤ переходу в православ'¤, до примусового введенн¤ рос≥йськоњ мови й до зам≥ни ≥ноплем≥нних географ≥чних назв б≥льш-менш незграбними рос≥¤нами: все це робилос¤ лише тому, що так де надход¤ть н≥мц≥, "а н≥мц≥ - народ культурний". ≤нод≥ таке прагненн¤ бути нац≥онал≥стом тому, що й н≥мц≥ нац≥онал≥сти, приймало б≥льш глибоко й систематично продуман≥ форми. “ому що н≥мц≥ свою нац≥онал≥стичну зарозум≥л≥сть обірунтовують заслугами германськоњ раси в створенн≥ культури, наш≥ нац≥онал≥сти теж намагалис¤ говорити про ¤кусь самобутню рос≥йську культуру XIX в., роздмухуючи до нап≥вкосм≥чних розм≥р≥в значенн¤ вс¤кого хоч що ск≥льки-небудь ухил¤Їтьс¤ в≥д зах≥дноЇвропейського шаблона створенн¤ рос≥йського або хоча б русскоподданого творц¤ й пов≥домл¤ючи цей утв≥р "коштовним внеском рос≥йського ген≥¤ в скарбницю св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ". ƒл¤ в¤щей паралел≥, в pandant до пангерман≥зму створений був ≥ "панслав≥зм", ≥ –ос≥њ приписувалас¤ м≥с≥¤ об'Їднати вс≥ ", щойдуть по шл¤ху св≥тового прогресу" (тобто променивающие свою самобутн≥сть на романо-германский шаблон) слов'¤нськ≥ народи, дл¤ того щоб слов'¤нство (¤к пон¤тт¤ л≥нгв≥стичне) могло зайн¤ти "належне" або нав≥ть "головне" м≥сце в "с≥м'њ цив≥л≥зованих народ≥в". ÷е напр¤мок западничествующего слов'¤ноф≥льства за останн≥м часом у –ос≥њ зробилос¤ модним нав≥ть у таких колах, де колись слово "нац≥онал≥зм" уважалос¤ непристойним.

ќднако й б≥льше старе слов'¤ноф≥льство н≥¤к не можна вважати чистою формою щирого нац≥онал≥зму. ” ньому неважко пом≥тити вс≥ три види помилкового нац≥онал≥зму, про ¤к≥ ми говорили вище, причому спочатку переважав вид трет≥й, п≥зн≥ше - перший ≥ другий. «ауважувалас¤ завжди й тенденц≥¤ побудувати рос≥йський нац≥онал≥зм за зразком ≥ подобою романо-германского. «авд¤ки вс≥м цим властивост¤м старе слов'¤ноф≥льство й повинне було неминуче виродитис¤, незважаючи на те, що в≥дправною крапкою його було в≥дчутт¤ самобутност≥ й початок нац≥онального самоп≥знанн¤. ÷≥ елементи, мабуть, були недостатньо ¤сно усв≥домлен≥ й оформлен≥.

–ос≥йський нац≥онал≥зм на сучасному етап≥

Ѕагато факт≥в сучасного житт¤ говор¤ть про те, що в –ос≥њ вживають спроби зробити нац≥онал≥зм пол≥тичним проектом. ≤деал≥зац≥¤ Увеликоњ крањниФ, концентрац≥¤ на тенденц≥йно витлумачених образах минулого й майбутнього розгл¤даютьс¤ ¤к зас≥б дл¤ р≥шенн¤ пол≥тичних ≥ економ≥чних завдань. ѕо сут≥, нац≥онал≥зм стаЇ своЇр≥дною оболонкою дл¤ р≥зних ≥деолог≥чних конструкц≥й, що спри¤Ї њхньоњ адаптац≥њ до масовоњ св≥домост≥. ≤ тут мовленн¤ може йти не т≥льки про Ќац≥онал-б≥льшовицьку парт≥ю Ё. Ћимонова або У–ос≥йськ≥й Ќац≥ональн≥й ™дност≥Ф ј. Ѕаркашова, але й про б≥льше респектабельний УЅатьк≥вщин≥Ф,  ѕ–‘ або У™дност≥Ф (*4). ™диного л≥дера загальнонац≥онального масштабу рос≥йська национал-протестна¤ середовище поки не висунуло, що робить њњ УресурсомФ ¤к дл¤ радикал≥в р≥зних фарбувань, так ≥ дл¤ Уцентрист≥вФ ≥ Упарт≥њ владиФ.

” принцип≥, радикальний рос≥йський нац≥онал≥зм характерний сьогодн≥ т≥льки дл¤ марг≥нальних груп ≥ парт≥й. «ате його пом≥рна верс≥¤ в останн≥ к≥лька рок≥в стала Угарним тономФ у пол≥тику, що особливо пом≥тно п≥д час обговоренн¤ таких хворобливих питань, ¤к м≥грац≥њ населенн¤, реституц≥¤ культурних ц≥нностей, скороченн¤ арм≥њ, положенн¤ 25 м≥льйон≥в етн≥чних рос≥¤н у крањнах ближнього заруб≥жж¤, автоном≥¤  риму й ≥н. Ќац≥онал≥стична ≥деолог≥¤ в погл¤дах рос≥йського пол≥тичного ≥стебл≥шменту надзвичайно р≥дко про¤вл¤Їтьс¤ ¤к пр¤ма пропов≥дь переваги рос≥¤н, зате вона не¤вно присутн¤ в антизах≥дництв≥ (≥ найб≥льш частому його про¤в≥ сьогодн≥ - антиамерикан≥зм≥), елементах антисем≥тизму, УкавказофобииФ ≥ т.д. Ќа цих питанн¤х замикаютьс¤ вкрай прав≥ й комун≥сти, ц≥ теми стають предметом попул≥стських загравань ≥з населенн¤м, що Ї симптомом того, що весь спектр рос≥йськоњ пол≥тики зрушуЇтьс¤ уб≥к нац≥онал≥зму, а в нац≥онал≥стичних ≥деолог≥в Ї непоган≥ шанси впливати на прийн¤тт¤ владних р≥шень.