У ніч з 24 на
25 жовтня 1917 року в Петрограді
перемогло збройне повстання очолюване
більшовиками.
Події у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна
частина трудящих України, однак переважна більшість Ії народних мас підтримувала
політику партій, які входили до складу Центральної Ради, - партій соціальних
реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам
вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України
події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склалося у Києві.
Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового
уряду, керівництво Центральної Ради прийняло резолюцію, в якій засуджувалось
збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захищати Тимчасовий уряд, українські
партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських
депутатів, бо вони не представляли всієї революційної демократії.
Центральна Рада вважала, що в такій ситуації можливий
єдиний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення
Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 року був оголошений текст
III Універсалу Центральної Ради.
«Віднині Україна стає Українською Народною Республікою…
- говорилося в Універсалі. – Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими
помогти всій Росії, щоб вся Республіка Російська стала федерацією равних і вільних
народів».
Михайло Грушевський наголошував: на тому, що подібна
«широка автономія обьективно дає початок Ії перетворенню у «повну державу».
І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона
є «повною державою» : 22 січня IV Універсал Центральної Ради сповістив, що «віднині
УНР стає самостійною, не від кого незалежною державою». Зрозуміло були і інші
чиновники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили
рішучий поворот до повної незалежності, однак з точки зору еволюції «чистих»
державних форм, цей шлях є закономірним.
З цього часу досить активно відбувається процес
формирування і удосконалення державного ладу УНР.
|
