Історія українських грошей.

Гроші VI - XIX вв.

Найпершими в історії України грошима, що існують на її території, варто вважати монети давньогрецьких полісів і Боспорського царства, які датуються VI сторіччям до Різдва Христова - IV сторіччя після Різдва Христова. Ці монети чеканилися переважно зі срібла, рідше - з електра (сплаву золота зі сріблом). Зображення на античних монетах не відзначалися змістовною розмаїтістю. Так, основними елементами карбування на боспорських монетах були родові знаки місцевих царів, на грецьких - емблеми полісів (наприклад, емблемою Пантікапея тоді був малюнок эрифона з колоском у зубах, Тири - грона винограду й т.п.), а також зображення богів, які вважалися заступниками цих полісів (наприклад, бога Пана - на монетах Пантікапею).

Крім того, протягом перших двох сторіч після Різдва Христова на землях сучасної України активно існували римські монети - денарии. Пізніше, під час козацької пори, ці срібні монети одержали в народі дотепна назва "Іванови голівки" (очевидно, через віддалену подібність викарбуваних профілів римських імператорів до популярного в українському іконописі сюжету - "усікання голови Івана Предтечи"). Денарии перебували в обороті на території сучасної України приблизно до V сторіччю.

В VI-VII сторіччях тодішнє населення українських земель - анти - уживали візантійські монети: солиды (золоті), гексаграмы (срібні) фолисы (мідні). Фолис, у свою чергу, ділився на 40 нумии (монети номіналом у різну кількість нумий також існували в антів).

У часи Київської Русі (протягом ІХ-Х сторіч) основною грошовою одиницею стає арабський диргем (срібна монета, що пізніше рівнялася київській ногаті), що поширився в Європі внаслідок тодішньої інтенсивної торгівлі з мусульманськими країнами.

Але першою спробою виготовлення системи власної валюти стало карбування під керівництвом князя Володимира Великого київських злотников і срібняків. Нині відомо багато зразків цих князівських монет. Злотник Володимира мав вагу в 4,4 м, срібняк - довільна вага від 1,73 до 4,68 р. На особовій стороні (аверсі) цих монет звичайно карбувалося зображення самого князя, на зворотному (реверсі) - князівський родовий знак (тризуб). Саме зображення на срібняках Володимира стало основою для створення в 1917-1918 роках сучасного державного герба України.

Крім Володимира Великого, князівську монету чеканили також його син Ярослав Мудрий (1019-1054) і двоюрідний брат Ярослава Святослав Туровский, а також невідомий нині російський князь із хресним ім'ям Петро. Так, срібняк Ярослава мав на аверсі зображення святого заступника князя - Юрія Переможця, а на реверсі - знов-таки князівський знак (тризуб).

В XI-XII сторіччях у Київській Русі складається так звана кунна система грошей. Відомості про її функціонування зафіксовано вже в "Російській правді" - кодексі законів, розробленому Ярославом Мудрим і його синами Изяславом, Святославом і Всеволодом. На основі "Російської правди" і інших писемних пам'яток сучасні українські історики у Великій Британії Роман Дубиняк і Петро Цибаняк відтворили картину відносин різних грошових номіналів у Київській Русі. Ці відносини в кунной системі, за їхніми затвердженнями, були такими: одна гривня = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам, а в XII сторіччі - одна гривня = 50 кунам = 100 выверецам. (білкам). На характеристиці кожної із цих грошових одиниць варто зупинитися докладніше.

  Гривня в Київській Русі мала два різновиди - київську й чернігівську. Київська гривня в XI-XII сторіччях являла собою злиток срібла шестикутної форми вагою близько 160 м, в XIII сторіччі - вагою 196 р. Чернігівська гривня маленька ромбовидної форми й постійна вага в

196 р.

Крім срібної, в XII сторіччі існували також золоті гривні, які ділилися на 72 золотника (один золотник рівнявся 4,4 м золота).

Цікаво, що в кунной системі існувала інша одиниця - "гривня кун". Відповідно ця золота київська гривня рівнялася 50, а срібна - 7,5 гривням кун. Сучасні етимологи виводять походження назви "гривня" від старослов'янського "гривня" - "намисто, браслет". І справді, у побуті Київської Русі існувала прикраса "шийна гривня" - золотий, прикрашена коштовним каменем обруч, що носився на шиї. "Гривнями" іноді називали також металеві амулети (медальйони), які також носилися на шиї (наприклад, так звані амулети-змійовики). Слово, мабуть, утворилося від праслов'янського кореня "грива" - "шия", що залишився в сучасній українській мові лише для визначення відповідної частини тіла деяких тварин (коня). На думку етимологів, первісне значення слова "гривня" - "шийна прикраса" - доповнилося значенням "грошова одиниця" внаслідок звичаю робити шийні прикраси з монет. Цей звичай мав поширення в Україні й зберігся фактично до наших днів (варто згадати хоча б улюблена прикраса українських сільських дівчат і молодиць - намисто з дукачами).

В XIII сторіччі з'явилися також рублі - срібні злитки вагою, удвічі менше  ніж гривні. Ця грошова одиниця, однак, недовго існувала на українських землях і закріпилася переважно в Новгородській і Московській землях. Так, у Новгороді в XV сторіччі срібний рубль уже остаточно витиснув гривню з обороту.

  Інший "металевою" грошовою одиницею, Київської Русі Х-XI сторіч була ногата - відповідність арабського диргему. Спочатку, як уважає більшість дослідників, назва "ногата" було просто місцевою назвою диргему. Ногата (диргем) Х сторіччя мала вага в 3,41 р. У другій половині цього ж сторіччя ногата поділилася на два різновиди - північний в 2,56 м і південний В 4,56 р.

Інші, більше дрібні, грошові одиниці Київської держави були, на думку історика В. Шугаевского, так званими "шкіряними" грошима, тобто загальної вартості грошей тоді придбали шкіри хутряних тварин. Так, "куна" (двадцять п'ята, а пізніше п'ятидесята частина гривні) являла собою, мабуть, шкурку куниці. За припущенням Р.Дубиняка й П.Цибаняка, куна в такій якості могла вживатися в обороті ще до IX сторіччя. Пізніше, в ІХ-Х сторіччях, назва "куна" застосовувалася до арабського диргему вагою в 2,73 м, у першій половині XI сторіччя - до диргему вагою в 3,28 р. Із другої половини XI до середини XII сторіччя куной називався західноєвропейський динарий вагою 1,02 р. Зрештою, у другій половині XII сторіччя металеву куну остаточно витиснула з обороту шкурка куниці, що вживалася в Україні, але поступово замінялася срібними грошима, аж до початку XV сторіччя.

Одиниця "різана" існувала лише до XII сторіччя. Спочатку це була назва половини срібного арабського диргема, у першій половині XI сторіччя - динария в 1,02 м (пізніше, як ми вже відзначали, ця монета називалася "куною").

"Виверицей" або "білкою", що рівнялася сотої частини гривні, була, мабуть, шкурка білки (у деяких регіонах України білку й дотепер називають "білкою" або "вивіркою"),

Наприкінці XII сторіччя кунная система в Київській Русі випробувала занепад, її початку заміняти, за словами В.Шугаевского, "більше тверда валюта" - київські й чернігівські гривні. Однак окремі залишки кунной системи, як уже підкреслювалося, зберігалися аж до початку XV сторіччя.

Свої назви в часи князівської пори мали також певні законами податки й грошові покарання. Так, найвищою карою за "Російською Правдою" уважалася вира - сплата за вбивство вільної людини. Звичайно вона становила 40 гривень, за вбивство князівського члена уряду - 80 гривень, за покалічення людини - 20 гривень. Особлива вира - "поклепная" - установлювалася за наклеп та інші злочини проти людської честі (вона рівнялася 12 гривням). Існував також "продаж" - покарання за різноманітні злочини (грабежі, викрадення, промисли на чужій землі, користування чужим майном без дозволу хазяїна й т.п.). Разом з тим з "продажем", що йшла в князівську скарбницю, скривдженому особі виплачувався "урок" - відшкодування збитків.

Князівський податок у Київській державі мав назву "уклону". Уклін платився громадою ("вервью") певного будинку на втримання князя або князівського війська під час перебування його в цьому будинку. Варто додати, що в адміністрації князя "існувала особлива посада "вирника" - збирача податків і грошових штрафів. Під час виконання своєї служби вирник одержував також суспільну платню - "вирный уклін".

Наступною спробою ввести на українських землях свою грошову систему стало карбування монет київськими князями литовської династії. Як відомо, із часу приєднання Київщини до Литовсько-Російської держави на місцевому престолі сиділо три князі: Володимир Ольгердович (1362-1398), Олелько Володимирович (1440- 1454) і Симеон Олелькович (1454-1470). Уже перший із цих князів почав у Києві карбування срібних монет, які називалося "денарами". Ці монети мали на одній стороні літеру "ДО" ("Київ") і напис "Володимир", а на іншому - князівський родовий знак у вигляді "двозуба" із хрестом (або, за іншим даними, стилізоване зображення церкви).

Разом з тим на західноукраїнських землях, захоплених Королівством Польським, галицький намісник короля Казимира Володислав Опольський також заходився чеканити срібну монету, так званий "квартник". На одній стороні такого "квартника" містився вензель короля, на іншій стороні - герб Галицького князівства (лев) і напис латинню: "Монета російська" (МОNЕТА RUSSIE). Пізніше такі ж "квартники", а також, більше дрібні мідні монети - "пули" карбувалися для Галицької Русі спадкоємцем Казимира - Людвиком Угорським.

Однак, до кінця XIV сторіччя всі ці спроби були припинені. Грошовий обіг на Україні цілком заповнили польські й литовські одиниці. Основною такою одиницею був гріш (до Люблінської унії розрізнялися польські й литовські гроші, перший з яких становив 4/5 вартості другого). В Україні на той час існували такі монети: напівгроші, гроші, третяки, шостаки (шестиденежные), а також монети западнопольських вільних міст (Ґданська, Ельблонга, Торуня, Пізнаний). Крім польських, на Україну попадали також генуезкие (аспри), кримськотатарські (акче) і деякі інші монети.

З 1587 року новий польський король Сигізмунд III вивів карбування грошей у Польщі на якісно новий рівень. Були впроваджено такі нові номінали: орт (16 грошей), пивторак або "чех" (1,5 гроші). Уживалися також німецькі монети - золоті (дукати) і срібні (таляри) і венеціанські (цехіни).

Ще однією заміною грошей у Польщі й на Україні стало карбування монет королями Яном Казимиром (1648-1668), Михалом Вишневецким (1669-1676) і Яном Собеским (1676- 1696). Були впроваджені такі номінали, як злотий (вартістю в 30 грошей) і мідний солид (в українській народній мові ця назва, запозичена із грецької мови, перетворилася на "шеляг"). За іншою версією, назва "шеляг" походить від назви австрійської монети "шилінг", що також мала тоді поширення на українських землях.

Єдиною спробою порушити питання про впровадження в Україні власної грошової системи на той час залишався Гадяцький договір з Мовою Посполитой від 6 вересня 1658 року, підписаний гетьманом Іваном Виговським. Сьомий пункт даного договору підкреслював: "При волостях, де буде командувати сам гетьман... вільно буде кувати козацьку монету для латки козацькому війську".

Після повного розподілу українських земель наприкінці XVIII сторіччя між двома імперіями - Росіянці й Австрійської - всі згадування про національну грошову систему зникли. На східноукраїнських землях тоді запанували росіяни рубль і копійка, на західноукраїнських - австрійські крона й крейцер. До речі, цікаво, що найменування розмінних монет "копійка" і "крейцер" походять від зображень на цих монетах: так, на копійках первісне карбувався герб Москви - зображення святого Юрія Переможця зі списом ("списом"), на крейцерах - зображення хреста (слово "хрест" німецькою мовою перекладається як "Кreuz").

Слово "гривня", однак, існувало й тоді в українській мові. У різні історичні періоди воно означало мідну монету у дві з половиною копійки, згодом - у три й, зрештою, назви "гривеник" одержала в народі срібна монета вартістю в десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Цікаво, що разом з тим з назвою "гривеник" у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва "злотий", що перейшла на срібну монету в п'ятнадцять копійок. От перед нами цитата з розповіді Володимира Винниченко "Умиркований" і "щирий", написаного в 1907 році: "А тут, як на зло, ніяк злота не знайду. А гривеника дати мало, двадцять копійок - багато".

Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада початку робити досить упевнені кроки в справі впровадження в Україні нової національної валюти. Спочатку такою валютою був визначений український рубль, вартість якого рівнялася 17,424 частини дійсного золота (1 частина == 0,044 м золота). Постановою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року був напечатанопервый грошовий знак Української Народної Республіки - купюру вартістю в 100 рублів. В обороті ця купюра з'явилася декількома днями пізніше - 24 грудня. Автором оформлення грошового знаку був видатний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут.

Оформляючи свою купюру, Нарбут застосував вишукані орнаменти в дусі українського бароко XVII-XVIII сторіч, декоративні шрифти, зображення трезуба (родового знака князя Володимира Великого) і самостріла (герба Київського магістрату XVI-XVIII сторіч). Напис "100 рублів" подавався на купюрі мовами чотирьох найбільш численних націй, які живуть на території України, - українським, російським, польської і єврейської (івритом).

Цікаво, що саме з випуском нарбутовской сторублевой купюри зв'язаний вибір тризуба як державного герба України. Серед керівників Центральної Ради висувалися такі проекти герба УНР: Архангел Михайло (давній герб Києва й Київщини), золотий лев (герб Галицької землі), козак з мушкетом (герб Війська Запорізького). Голова Ради Михайло Грушевський також пропонував свої проекти, які, на жаль, більше відбивали його соціалістичні переконання, чим ерудицію в області національної геральдики: 30 зірок (за кількістю округів (земель) України), вензель УНР, золотий плуг на синім тлі й т.п.. Однак Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри в 100 рублів, звернув увагу на тризуб як знак, характерний  для найдавніших національних грошей України - злотников і срібняків князя Володимира, і вмонтував його в композицію ескізу. Оригінальний знак відразу запам'ятався українським патріотам (Михайло Грушевський, зокрема, зробив акцент на тому, що це "оздоба питоменна, не позичена"); крім того, тризуб тут виступала як алегорія українського державотворення ще від часів Володимира Великого, що також мало глибоко патріотичне втримування. Для введення купюри в оборот майже відразу ж були зафіксовані випадки її фальсифікування. З огляду на це, а також на деякі політичні причини (так, УНР, що за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року "самостійним, ні від кого не залежною державою") Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про впровадження нової грошової одиниці - гривні, що ділився на 100 кроків і рівнялася 1/2 рубля.

Протягом 1918 року в Берліні були надруковано грошові знаки в 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, із прикрашеної досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевский, трьох наступних - Георгій Нарбут. Гривневі купюри Нарбута, як і попередня, відзначалися вишуканим оформленням. Так, в ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII сторіччя, 100-гривневої - зображення робітника з меленому й селянки із серпом на попелиці розкішного вінка із квітів і плодів, 500-гривневої - свою улюблену алегорію "Молода Україна" у вигляді осяяної дівочої голівки у віденку (завдяки цій деталі купюра одержала іронічну народну назву "горпинка"). Тоді ж Нарбут і його колега Антон Середовище розробили ескізи поштових марок в 10, 20, 30, 40 і 50 кроків, які "ходили нарівні із дзвінкою монетою" і також були видрукувані в Берліні. Нарбутовская марка в 30 кроків маленька зображення стилізованого тризуба, в 40 кроків - символу "Молода Україна" (крім згаданих грошових знаків, у Нарбута цей малюнок трапляється в оформленні журналу "Мистецтво" і проекті гральної карти - винної крали 1918 року), в 50 кроків - поштових труб. Однак майже всі ці грошові знаки надійшли в оборот уже після проголошення гетьманату.

Гетьман Павло Скоропадський, прийдя до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави рубль, що ділився на 200 кроків. Були виготовлені ескізи купюр в 10, 25, 50, 100, 250 і 1000 рублів. Із цих купюр Георгію Нарбутову, що очолив утворену при гетьмані "Експедицію із заготівлі державних паперів", належав ескіз лише 100-карбованцевого знака, де він використав портрет Богдана Хмельницького, індустріальні мотиви (композицію з ремісничих інструментів) і створений їм самим проект герба Української Держави зі сполученням символів "тризуб" і "козак з мушкетом". Ескізи інших купюр, які не визначалися високим художнім рівнем і виглядали досить еклектично, виготовили И.Золотов, И.Мозалевський, А.Богомазів та інші графіки.

У період гетьманату було виготовлено ще кілька проектів поштових марок, які повинні були "ходити нарівні із дзвінкою монетою". Відомі проекти таких марок вартістю 10 кроків (з портретом князя Костянтина Острозького) і 40 кроків (з портретом гетьмана Петра Дорошенка), виконані Георгієм Нарбутом. Проекти ці, однак, залишилися лише в чернетках і не були випущені в оборот. Так само в чернетках залишилися й нарбутовские проекти купюр в 1 і 250 рублів і тридцатишаговой марки «на користь почтальена».

Хронологія введення грошових знаків УНР і Української Держави в оборот була такою: 5 січня 1918 року - 100 рублів (ескіз Г.Нарбута); 6 квітня 1918 року - 25 і 50 рублів ("лопатки", ескізи О.Красовського); 17 жовтня 1918 року - 10, 100 і 500 ("горпинки") гривень (ескізи Г.Нарбута); жовтень 1918 року - 1000 і 2000 гривень (ескізи И.Мозалевского); серпень 1919 року - 10 ("раки") і 1000 рублів (ескізи И.Золотова), 100 рублів (ескіз Г.Нарбута) і 250 рублів ("канарки", ескіз Б.Романовского); жовтень 1919 року - 25 рублів (ескіз А.Приходька).

Після переходу влади в Україні в грудні 1918 року в руки Директорії на чолі з Володимиром Винниченко й Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову була проголошена гривня. Ця вся плутанина в грошовому обігу, як, властиво, і у всієї тодішньої  політичної

життя України, що без перебільшення можна назвати дійсним каскадом державних переворотів, повстань і інтервенцій, часто приводила до непорозумінь. За свідченням старожилів, українські селяни на той час не довіряли ні єдиної з наявних в обороту валют,  віддаючи перевагу натуральному обміну. Письменник Осип Маковій у своїй гумористичній розповіді "Важка операція", створеному 1923 року, змалював подібну картину в західноукраїнській селянській родині після першої світової війни. Старий  селянин, нагромадивши за роки війни чинність разнообразнейших грошей, уже не міг їх порахувати й запросив заради цього до себе місцевого лікаря. Що ж побачив лікар у цього хазяїна?

"Отже, маєте, хазяїн, 3453 долари, 12500 австрійських крон, 8237 царських рублів, 2747 німецьких марок, 250000 українських рублів, і 172000 гривень, і 8327255 польських марок. Ще й кілька більшовицьких тисячинок тут є..." Немає сумніву, що подібні "скарби" осідали за роки першої світової й громадянської воєн у скринях не тільки Маковеевсгого героя, а й реальних його прототипів.