Нації й національність. Відмінності (по роботі Л.Н. Гумилев “Російські нації й національна самосвідомість російського народу (із заміток по національному питанню)”

Національність

Насамперед, відзначимо, що НАЦІЇ й НАЦІОНАЛЬНІСТЬ - це два зовсім різних поняття. Основою об'єднання людей по НАЦІОНАЛЬНОСТІ є етнічне споріднення й духовна сутність, тобто його віра. Слов'янські племена, що населяли Європу від берегів Середземного моря до берегів Балтики, ще в перші століття нашої ери мали загальних для всіх слов'ян богів і говорили мовою зрозумілому всім слов'янам. Юрби кочівників, що заюшили на території слов'ян, розчленували єдиний організм осілої слов'янської цивілізації, утруднили, а часом повністю припинили межславянские контакти. Роль спільнослов'янських богів стала применшуватися й на перший план вийшли племінні боги, що було зовсім природно, оскільки кожне плем'я виживало самостійно. У п'ятому столітті на території Русі виник сполучник племен, так звана держава антів, що виникло з метою захисту від набігів кочівників. Одним з пам'ятників цього об'єднання є так звані “змиевы вали” на території сучасної України. Але цей сполучник виявився неміцним. Племінні боги позбавлені строгої ієрархії постійно ворогували між собою, що привело до розпаду сполучника. У результаті наші предки попадають у залежність від Хазарського каганату й платять йому данина до перемог князя Святослава. Лихо, що осягло слов'ян, дуже образно виражені в билині про Святогоре й Іллю Муромці. Язичеський богатир Святогор спробував випробувати свою силу й ліг у труну. Але кришка труни приросла й навіть два богатирі не змогли неї підняти. Так язичеська віра слов'ян в особі Святогора припинила виконувати свої охоронні й захисні функції свого народу, а православний богатир Ілля Муромець відправився служити православному князеві Володимиру “Червоне сонечко”. Спроба князя Володимира створити єдину слов'янську державу шляхом нової ієрархії племінних богів не увінчалася успіхом. Слов'янські боги не знайшли “загальної мови”. Віра слов'ян перестала виконувати охоронні функції, як у духовному плані (збереження мови, традиції й знань), так і в матеріальному (єдність і незалежність народу). Внутрішні й зовнішні причини (наявність на півдні від Русі потужної Православної держави й агресивна політика католицького Рима), існування в Києві великої православної громади змусили князя Володимира прийняти Християнство. Із цього часу початку формуватися російська НАЦІОНАЛЬНІСТЬ або РОСІЙСЬКИЙ НАРОД із всіх народів і племен, що попадали під вплив Київської Русі, а потім і Московии.

“Ми говоримо про “народ” або “націй”. Але, мабуть, не географічні границі, не територія - ознака, що відрізняє даний “народ” від інших народів.

“Ні територія, ні державна приналежність, ні кров і антропологічний тип, ні побут, ні навіть мова самі по собі не є ознаками, що відрізняють представника однієї націй від представника іншої. Однак національність у якому-небудь із цих і інших, не перерахованих нами ознак, виявляється іноді в одному, частіше в багатьох. І позначається вона не в чистому факті підданства, походження або побуту, а в особливій якості цього факту. Очевидно, що конституює національність принцип ми й повинні шукати в особливому важко обумовленій якісній відмінності її, що може індивідуалізуватися в різних проявах”. Так писав Л.П.Карсавин у своїй роботі “Філософія історії” при визначенні “колективної історичної індивідуальності” такий як “національність”. Дійсно, давайте подивимося на людину німецького, татарського або іншого походження, що хрещений у Російській Православній церкві, дотримує всі її приписання й свято шанує “ВСІХ СВЯТИХ У РОСІЇ ПРОСИЯВШИХ”. Ким він є насправді, якщо для нього святий Борис і Гліб, митрополит Илларион, Олександр Невський, Дмитро Донськой, Иоан Крондштатский, Серафім Саровский і багато інших молитовників і заступники перед Господом. Що в цій людині німецького, якщо він шанує перемогу Олександра Невського, а не псів-лицарів, що в ньому татарського, якщо для нього святим є Дмитро Донськой - хіба що обличие. Але зовнішня оболонка це далеко не сама людина й не може свідчити про його помисли, учинки й поводження в суспільстві.

Таким чином, можна зробити остаточний висновок:

”НАЦІОНАЛЬНІСТЬ - історична духовна спільність людей, зв'язаних між собою єдністю Віри, духовної й матеріальної культури”.

Нації

Питирим Сорокін, творець науки - “Соціологія”, виселений більшовиками за кордон, відповідав на поставлений вище питання в такий спосіб:

“Не вдаючись у детальний аналіз, можна укласти, що нації є многосвязной (багатофункціональної), солідарною, організованою, напівзакритою соціокультурною групою, принаймні, що почасти усвідомлює факт свого існування і єдності. Ця група складається з індивідів, які: 1) є громадянами однієї держави (зверніть увагу на те, що й П.Сорокін співвідносить приналежність до тої або іншої націй з обов'язковим громадянством у рамках національної держави - А.Ч.); 2) мають загальну або схожу мову й загальну сукупність культурних цінностей, що відбуваються із загальної минулої історії цих індивідів і їхніх попередників; 3) займають загальну територію, на якій живуть вони і жили їхні предки.

...Громадяни держави поєднуються в одну державу-систему відповідно до інтересів, цінностями, правами й обов'язками або відповідно до державних зв'язків, обумовленими їхньою загальною приналежністю до однієї держави.

...Нації є многосвязным соціальним організмом, об'єднаним і зцементованою державою, етнічними й територіальними зв'язками”.

Таким чином, можна зробити наступний висновок:

“НАЦІЇ - історичний сполучник НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, спільне існування яких породжує ІДЕЮ єдиної державності для захисту своїх інтересів, а також висуває конкретних представників для реалізації цієї ідеї. Нації завжди облаштовується в рамках власної держави”.

Інші підходи до визначення НАЦІЇ

Деякі вчені пропонують відмовитися від поняття націй. Але визначення націй потрібно, без нього такі найважливіші виробничі поняття, як “національна культура”, “національна самосвідомість”, “національне життя” просто повисають у повітрі. Ідуть пошуки нового визначення нації. Так, В.М. Межуев уважає, що “нації є форма національного об'єднання й національного життя людей в умовах “цивільного суспільства”, заснованої на особистої - економічній, правовій і духовної - самостійності індивідів.

Це визначення націй, нове за формою й змістом, викликає заперечення не тільки тому, що “нації” визначається через “національне” Головне в тім, що визначення націй у найкращому разі може бути віднесено лише до західного типу розвитку, але ніяк не до Сходу. Воно не може бути віднесене й до Росії, тому що в нас ніколи не було цивільного суспільства - ні в дореволюційний, ні в радянські періоди. А нації була і є.

Не може задовольнити нас і старе визначення націй як такої історичної спільності людей, для якої характерні спільність мови, території, економічному життю, психічного складу, що проявляється в національній своєрідності її культури.

Давайте розберемося з кожним із цих ознакою.

Спільність мови. Здавалося б, що може бути більше природним і необоримым ознакою націй? Але адже давно відомо, що у Швейцарії чотири мови, чотири етнічних спільності - германо-швейцарці (65% усього населення), франко-швейцари (18,4%), італо-швейцарці (9,8%), реторманцы (0,8%) - але є єдині швейцарські нації.

Візьмемо приклад з нашого буття. 30% казахів не знають казахської мови, користуються російською мовою. Так що ці 30% казахів не ставляться до казахських націй?

Спільність території. Ця ознака націй теж здавався непорушним, однозначним. Однак далеко не завжди він наближає нас до визначення націй. Скажемо, росіяни в національних республіках СРСР, звичайно, ставилися до російських націй. Тоді можна було говорити про спільність великої території - СРСР. А як бути тепер, коли колишні радянські республіки стали незалежними, суверенними державами й на багатьох нових границь Росії по обидва боки споруджуються прикордонні стовпи? Як бути з тими росіянами, які залишаються в цих державах? Що вони перестали ставиться до російських націй на тім підставі, що вони втратили спільність території з російським населенням Росії?

Спільність економічного життя. Ця ознака зіграла, як нам представляється, свою історичну роль. Нації зложилися на основі становлення індустріального, капіталістичного суспільства. У Європейському Економічному Співтоваристві при повному збереженні націй установлюється західноєвропейська спільність економічного життя, границі стають дійсно прозорими, уводиться єдина валюта.

Все це дозволяє зробити висновок, що колишнє “четырехпризнаковое” визначення націй не відповідає реаліям доконаного життя.

В основу вироблення нового визначення нації треба, на погляд В.Д. Зотова, покласти таку фундаментальну цінність, як спільність духовного життя. Що стосується спільності психічного складу, тобто того, що відрізняє область почуттів, звичок, традицій, повсякденної свідомості даних націй від іншої, то вона є похідній від спільності духовної культури, а не навпаки. Іншим важливим компонентом національної спільності людей є їхня самосвідомість, що теж ставиться до сфери духовної культури.

При цьому варто мати на увазі, що національна самосвідомість - це не частина національної духовної культури поряд з іншими частинами, а її стрижень. Саме в самосвідомості нації визначає свої загальні, корінні інтереси, мети й ідеали, своя особа в багатонаціональному світі, своє відношення до інших націй і держав. Інакше кажучи, нації є не тільки об'єктивна, але й суб'єктивна даність, представники якої говорять у відношенні себе “це^-ми”, а у відношенні інших “це^-вони”.