Ќац≥ональна культура й нац≥онал≥зм

” публ≥цистиц≥ й науково-попул¤рн≥й л≥тератур≥ нер≥дко неправом≥рно ототожнюютьс¤ пон¤тт¤ етн≥чноњ й нац≥ональноњ культур. ќднак, джерело етн≥чного зв'¤зку людей Ц сп≥льн≥сть генетичних характеристик ≥ природних умов бутт¤, що привод¤ть до диференц≥ац≥њ даноњ первинноњ групи в≥д ≥ншоњ. Ќац≥њ Ц б≥льше складне й п≥зн≥ше утворенн¤. якщо етноси ≥снували прот¤гом вс≥Їњ св≥товоњ ≥стор≥њ, то нац≥њ формуютьс¤ вже в пер≥од Ќового й нав≥ть Ќов≥тнього часу.†

’оча нац≥њ по праву вважаЇтьс¤ одним з найважлив≥ших пол≥тичних, господарських ≥ культурних феномен≥в ’1’ и ’’ в.,†визначенн¤ њњ сутност≥ й розум≥нн¤ природи нац≥онал≥зму ви¤вилос¤ складним теоретичним завданн¤м. ѕ≥сл¤ того ¤к у середин≥ ’I’ - початку ’’ вв. нац≥онал≥зм багато в чому сформував вигл¤д «ах≥дноњ ™вропи й структуру м≥ждержавних в≥дносин, його хвил¤ УнакрилаФ в 50 - 70-х рр. Утрет≥й мирФ, а в заключне дес¤тил≥тт¤ ’’ в. привела до дез≥нтеграц≥њ системи соц≥ал≥зму й пров≥дноњ крањни ц≥Їњ системи - –ад¤нський —оюз. ∆ивуч≥сть, впливов≥сть ≥ широта поширенн¤ нац≥онал≥зму наприк≥нц≥ ’’ в. ви¤вилас¤ неспод≥ваноњ дл¤ досл≥дник≥в, що привело до висуванн¤ нових р≥зних п≥дход≥в у його анал≥з≥. ’оча особлива увага прид≥л¤Їтьс¤ звичайно вивченню впливу нац≥онал≥зму на пол≥тичний вигл¤д нац≥й, на м≥ждержавн≥ в≥дносини й на економ≥чний розвиток, широко визнано, що у вс≥х цих аспектах ≥стотну роль грають ≥ культурних фактор≥в.

“ри п≥дходи до соц≥окультурних аспект≥в нац≥онал≥зму

” розгл¤д≥ соц≥окультурних аспект≥в нац≥онал≥зму вид≥л¤Їтьс¤ три основних п≥дходи.†

¬≥дпов≥дно до формал≥стичноњ концепц≥њ нац≥ональна сп≥льн≥сть виникаЇ через самоствердженн¤ народу, що волод≥Ї специф≥чними под≥бними характеристиками в мов≥, в≥руванн¤х,†поданн¤х, ≥сторичному досв≥д≥, поводженн≥ й т.п.  ультурне обірунтуванн¤ нац≥онал≥зму незм≥нно доповнюЇтьс¤ твердженн¤м державноњ сп≥льност≥.†

†“акого роду концепц≥њ найчаст≥ше створюютьс¤ ¤к опис ≥ перерахуванн¤†тих або ≥нших рис даного народу - незм≥нно позитивних Ц в ≥деолог≥чних побудовах, ¤к≥ имманентно йому властив≥ й в≥др≥зн¤ють його в≥д ≥нших народ≥в.†

ѕри б≥льше уважному розгл¤д≥ з'¤сувалос¤, що кожна з характеристик, що вважаЇтьс¤ властивих даних нац≥й у ц≥лому й отличающей њњ в≥д ≥нших, лише дуже умовно виконуЇ таку роль. “ак, ≥снують пом≥тн≥ д≥алектичн≥ розходженн¤ нав≥ть у л≥тературн≥й арабськ≥й мов≥ (≥ракський, Їгипетський, Їменський ≥ т.д.), не говор¤чи вже про том. що розмовн≥ мови значно в≥др≥зн¤ютьс¤ друг в≥д друга. ƒалеко не вс≥ араби Ї мусульманами, а в≥дпов≥дно багато мусульманських народ≥в не мають н≥¤кого в≥дношенн¤ до араб≥в. ≤сторична спадщина р≥зних арабських крањн дуже в≥др≥зн¤Їтьс¤ друг в≥д друга. ¬се це разом уз¤те св≥дчить про умовн≥сть терм≥на Уарабськ≥ нац≥њФ, що дало п≥дстави говорити про УстрановомФ або УдержавнийФ нац≥онал≥зм≥ серед араб≥в, так само ¤к ≥ ≥нших народах (Їгипетський, с≥р≥йський, йорданський, суданський, алжирський ≥ т.д.).†

ѕроте, на р≥вн≥ сусп≥льноњ св≥домост≥, що попул¤ризуЇ вираженн¤, ¤к у пол≥тичноњ, так ≥ в художн≥й культур≥, досить сильно звучать твердженн¤ загальноарабськоњ Їдност≥. ÷е про¤вл¤Їтьс¤ здеб≥льшого в тих ситуац≥¤х, коли виникаЇ протиставленн¤ Уарабського мируФ ≥ншому миру або ¤к≥й-небудь його частин≥. “ак в≥дбуваЇтьс¤, наприклад, у в≥дносинах арабських крањн ≥з «аходом або ≤зрањлем, хоча й тут виникають вс≥л¤к≥ ситуац≥њ.†

Ќе виправдуЇтьс¤ й положенн¤, досить попул¤рне в нац≥онал≥стичних ≥деолог≥¤х, що нац≥њ формуЇтьс¤ на основ≥ Узагального характеруФ, ментал≥тету, ≥сторичного досв≥ду й т.д. як ми знаЇмо, культура вс¤кого складного сусп≥льства полиморфна, ≥ в тому самому народ≥ можна†знайти†вс≥л¤к≥ про¤ви. “¤ж≥нн¤ до загальних подань ≥ п≥дтримка Їдност≥ - продукт особливих умов ≥ обставин, що ставл¤тьс¤ до тому досить п≥зньому пер≥оду св≥товоњ ≥стор≥њ, коли й формуютьс¤ нац≥њ.†

–ел¤тив≥стськ≥ концепц≥њ припускають, що ≥дентичн≥сть етносу або нац≥њ формуЇтьс¤ завжди стосовно де¤кого зовн≥шнього фактора: в≥дчутт¤ погрози з боку ¤коњсь етн≥чноњ групи в конкуренц≥њ за доступ до ресурс≥в, за владу, за територ≥ю. ¬идн≥ досл≥дники-соц≥ологи в≥дкидають культуролог≥чну концепц≥ю этничности або нац≥њ ¤к м≥ф. як вони думають, культурн≥ характеристики -†не ст≥льки об'Їктивн≥†фактори, ск≥льки†конструкц≥њ, що стимулюють почутт¤ ≥дентичност≥††¤к≥ поЇднують дану групу й легитимизирующие њњ вимоги. “аким чином, ≥дентичн≥сть детерм≥нована ≥нтересом даноњ сп≥льност≥, цей зас≥б або стратег≥¤ в боротьб≥ за соц≥ально значим≥ ресурси й прив≥лењ. «а допомогою ц≥Їњ стратег≥њ дос¤гаЇтьс¤ консол≥дац≥¤ ран≥ше аморфноњ сп≥льност≥, виробл¤Їтьс¤ њњ моб≥л≥зац≥¤ па дос¤гненн¤ загальних ц≥лей -†або ж ц≥лей, видаваних за загальн≥. ѕриродно, що так≥ вимоги формуютьс¤ в опозиц≥њ стосовно ≥нонац≥ональноњ групи населенн¤, або що займаЇ пануюче положенн¤, або ви¤вл¤Їтьс¤ в чисельних меншост¤х.†

«огласно рел¤тив≥стському п≥дходу, нац≥њ виникаЇ й формуЇтьс¤, насамперед, ¤к продукт самосв≥домост≥ й вол≥ до Їдност≥, а риси культурноњ сп≥льност≥ й специф≥чност≥ створюютьс¤ в процес≥ налагодженн¤ нац≥онального сп≥вроб≥тництва й взаЇмод≥њ. “ому культурн≥ характеристики можуть виникати або втрачатис¤, п≥дсилюватис¤ або послабл¤тис¤ залежно в≥д ступен¤ налагодженн¤ внутр≥шн≥х зв'¤зк≥в ≥ в≥д ситуац≥њ взаЇмод≥њ нац≥њ ≥з зовн≥шн≥м миром. ¬ол¤ до твердженн¤ нац≥ональноњ Їдност≥ спр¤мована не т≥льки на изживание внутр≥шн≥х конфл≥кт≥в ≥ локальних обмежень, але насамперед на зм≥цненн¤ могутност≥ нац≥њ перед особою њњ сус≥д≥в ≥ св≥тових суперник≥в. “ому природним супутником нац≥онал≥зму Ї в≥йна

“акож ≥ держава трактуЇтьс¤ прихильниками рел¤тив≥стськоњ концепц≥њ ¤к, насамперед ≥нститут, що затверджуЇ сукупну волю даних нац≥й ≥ представл¤ющий њњ ≥нтерес≥в у в≥дносинах з ≥ншими народами.†

ќднак рел¤тив≥стський п≥дх≥д ще не даЇ можливост≥ об'Їктивного соц≥олог≥чного ви¤вленн¤ зм≥сту процес≥в нац≥ональноњ консол≥дац≥њ. ўо позитивного м≥стить у соб≥ нац≥онал≥зм, наст≥льки очевидним образом нарушающий ≥нтереси ≥нших нац≥ональних груп? „ому культурно-≥деолог≥чн≥ фактори грають наст≥льки б≥льшу роль у твердженн≥ нац≥ональноњ консол≥дац≥њ? Ѕ≥льше зм≥стовн≥ в≥дпов≥д≥ на ц≥ питанн¤ даЇ культурно-комун≥кативний п≥дх≥д.†

 ультурно-комун≥кативний п≥дх≥д до нац≥онал≥зму заснований на ви¤вленн≥ значенн¤ фактор≥в комун≥кац≥йноњ Їдност≥, що†виникаЇ в сусп≥льств≥ в ход≥ ≥нтенсивного господарського розвитку, супроводжуваного ростом м≥ст, розвитком утворенн¤, ростом грамотност≥, поширенн¤ друкарства й пер≥одичних видань. —аме посиленн¤ ≥нтенсивност≥ комун≥кац≥й приводить† до формуванн¤ загальноњ нац≥ональноњ мови, розповсюджуваного ¤к художньою †л≥тературою, так ≥†пер≥одикою, школами†й академ≥¤ми, словниками й енциклопед≥¤ми. ÷е спри¤Ї подоланню р≥знор≥дност≥ населенн¤, подоланню внутр≥шн≥х границь, розходжень м≥ж хаз¤йновито специф≥чними рег≥онами, кор≥нним ≥ сторонн≥м населенн¤м.† Ќавпроти, виникаЇ загальний ринок ≥ загальна держава, а виходить, ≥ пост≥йне сп≥лкуванн¤, загальна зац≥кавлен≥сть у друг другу. ƒл¤ цього й потр≥бно розширенн¤ утворенн¤ й загальна мова, досить р≥зноман≥тний по словнику й засобам вираженн¤, але разом з тим Їдиний дл¤ всього народу. ћова й стаЇ найважлив≥шим засобом, ¤к диференц≥ац≥њ культури, так ≥ њњ нац≥ональноњ ≥нтеграц≥њ. “ак, у ‘ранц≥њ прот¤гом дек≥лькох стол≥ть центральний ур¤д вживав енерг≥йних заход≥в дл¤ твердженн¤ Їдиноњ мови на основ≥ паризького д≥алекту й придушенн¤ вс≥х ≥нших д≥алект≥в.† ўе кардинал –ишелье в середин≥ ’VII в. заснував ‘ранцузьку академ≥ю, поставивши њй ¤к головний обов'¤зок турботу про Уздоров'¤ французькоњ мови, цементу Їдност≥ нац≥њФ. ѕ≥д час французькоњ революц≥њ й при Ќаполеон≥ були розгорнут≥ масов≥ гон≥нн¤ на м≥сцев≥ присл≥вники в ≥м'¤ торжества ун≥ф≥кованоњ мови. јле й у наш час, уже в 1994 р. французький ур¤д уводить закони, що заборон¤ють надм≥рне використанн¤ ≥ноземних терм≥н≥в або виражень, њхнЇ введенн¤, ¤кщо ≥снуЇ французьке слово, що маЇ той же зм≥ст. јналог≥чн≥ вимоги висувають багато нац≥ональних рух≥в в ≥нших крањнах, що домагаютьс¤ консол≥дац≥њ своњх нац≥й.†