≈тн≥чн≥ й нац≥онал≥стичн≥ концепц≥њ

ѕерший этнолог

™ вс≥ п≥дстави вважати першим этнологом ≥тал≥йського ф≥лософа й соц≥олога ƒжамбаттисту ¬ико (1668-1744). —воЇю роботою Уѕ≥дстави новоњ науки про загальну природу нац≥йФ в≥н п≥дн¤в ф≥лософ≥ю ≥стор≥њ на нову, вищу дл¤ свого часу щабель ≥ заснував новий напр¤мок - психолог≥ю народ≥в. Ќе заперечуючи ≥снуванн¤ божественного початку, в≥д ¤кого, в остаточному п≥дсумку, виход¤ть закони ≥стор≥њ, в≥н думав, що людство в особ≥ нац≥й розвиваЇтьс¤ в силу своњх внутр≥шн≥х причин. як людина, народившись, до смерт≥ переживають три пер≥оди - дитинство, юн≥сть ≥ зр≥л≥сть, так ≥ кожний народ у своЇму розвитку, в≥д походженн¤ до загибел≥, проходить три епохи - божественну, героњчну й людську. ѕри цьому в≥н уважав, що вс≥ народи розвиваютьс¤ паралельно. ƒержава виникаЇ в героњчну епоху ¤к пануванн¤ аристократ≥њ й перетворюЇтьс¤ в демократ≥ю в людську епоху. ” демократичн≥й держав≥ тр≥умфуЇ демократ≥¤ й Уприродна справедлив≥стьФ. ¬с≥х нац≥й, по думц≥ ¬ико, ≥ це позитивна сторона його навчанн¤, ¤к варварськ≥, так ≥ культурн≥, ¤кими б величезними пром≥жками м≥сц¤ й часу вони не в≥дд≥л¤лис¤, дотримують три в≥чн≥ й загальн≥ звичањ: рел≥г≥йн≥ обр¤ди, шлюби й похованн¤. ≤з цих трьох речей починаЇтьс¤ культура, затверджуЇ вчений.  ожний народ, дос¤гши зр≥лост≥, приходить до занепаду. ѕот≥м наступаЇ новий круговорот. “ак њм була обірунтована теор≥¤ ≥сторичного круговороту, що зробила досить сильний вплив на весь наступний розвиток ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ.

Ћ.Ќ. √умилев ≥ —.ћ. Ўирокогоров

“ак де¤к≥ етн≥чн≥ й нац≥онал≥стичн≥ концепц≥њ (наприклад, концепц≥њ Ћ.Ќ.√умилева, —.ћ.Ўирокогорова) у своњй основ≥ мають саме натурал≥стичну модель. Ќа натурал≥стичн≥й модел≥ базуЇтьс¤ й геопол≥тика: нац≥ональна дол¤ визначаЇтьс¤ боротьбою за життЇвий прост≥р, боротьбою за ресурси.

¬иробництво засоб≥в житт¤ це лише незначна модиф≥кац≥¤ добутих ресурс≥в. Ѕагатство народ≥в визначаЇтьс¤ не виробництвом, не культурою, а саме волод≥нн¤м ресурсами. ÷¤ ≥де¤ розробл¤лас¤ ще ф≥з≥ократами ( ене, “юрго), ¤к≥ думали, що "чистий продукт" може бути створений т≥льки с≥льськогосподарською працею. ѕот≥м ц¤ ж думка, перетерп≥вши ≥стотн≥ трансформац≥њ, ви¤вилас¤ в ≥деолог≥њ германського нац≥онала соц≥ал≥зму. “ут п≥дкреслювалос¤, що т≥льки сел¤нин ≥ воњн становл¤ть с≥ль нац≥й, а ≥нтел≥генц≥¤ - це в сутност≥ паразити, захребетники. ” цьому ж напр¤мку мислить ≥ рос≥йський нац≥онал≥зм, т≥сно пов'¤заний з апологетикою с≥льськогосподарськоњ прац≥, с≥льського способу житт¤. Ѕ≥льше "м'¤ка" доктрина такого ж по сут≥ типу з'¤вл¤Їтьс¤ ¤к "Ївраз≥йство" (Ћ.Ќ. √умилев називав себе останн≥м Ївраз≥йцем).

 онцепц≥¤ “рубецького

"ѕ≥знай самого себе" ≥ "будь самим собою" - це два аспекти того самого положенн¤. «овн≥шн≥м образом щире самоп≥знанн¤ виражаЇтьс¤ в гармон≥чно самобутн≥м житт≥ й д≥¤льност≥ даноњ особистост≥. ƒл¤ народу це - самобутн¤ нац≥ональна культура. Ќарод п≥знав самого себе, ¤кщо його духовна природа, його ≥ндив≥дуальний характер знаход¤ть соб≥ найб≥льш повне ≥ ¤скраве вираженн¤ в його самобутн≥й нац≥ональн≥й культур≥ ≥ ¤кщо ц¤ культура ц≥лком гармон≥чна, тобто окрем≥ њњ частини не суперечать один одному. —творенн¤ такоњ культури ≥ Ї щирою метою вс¤кого народу, точно так само, ¤к метою окремоњ людини, що належить до даного народу, Ї дос¤гненн¤ такого способу житт¤, у ¤кому повно, ¤скраво й гармон≥йно вт≥лювалас¤ б його самобутн¤ духовна природа. ќбидв≥ ц≥ завданн¤, завданн¤ народу й завданн¤ кожного окремого ≥ндив≥дуума, що входить до складу народу, найт≥сн≥шим образом зв'¤зан≥ один з одним, взаЇмно доповнюють ≥ обумовлюють один одного.

ѕрацюючи над своњм власним, ≥ндив≥дуальним самоп≥знанн¤м, кожна людина п≥знаЇ себе, м≥ж ≥ншим, ≥ ¤к представника даного народу. ўиросердечне житт¤ кожноњ людини м≥стить у соб≥ завжди в≥дом≥ елементи нац≥ональноњ псих≥ки, ≥ духовний вигл¤д кожного окремого представника даного народу неодм≥нно маЇ в соб≥ риси нац≥онального характеру в р≥зних, дивл¤чись по ≥ндив≥дууму, з'Їднанн¤х один з одним ≥ з рисами б≥льше приватними (≥ндив≥дуальними, с≥мейними, становими). ѕри самоп≥знанн≥ вс≥ ц≥ нац≥ональн≥ риси в њхньому загальному зв'¤зку з даним ≥ндив≥дуальним характером знаход¤ть соб≥ твердженн¤, ≥ разом з тим облагороджуютьс¤. ≤ оск≥льки дана людина, п≥знаючи самого себе, починаЇ "бути самим собою", в≥н неодм≥нно стаЇ ≥ ¤скравим представником свого народу. …ого житт¤, будучи повним ≥ гармон≥йним вираженн¤м його усв≥домленоњ самобутньоњ ≥ндив≥дуальност≥, неминуче вт≥люЇ в соб≥ й нац≥ональн≥ риси. якщо ц¤ людина займаЇтьс¤ культурною творчою роботою, його творч≥сть, нос¤чись на соб≥ в≥дбиток його особистост≥, неминуче буде пофарбовано в тон нац≥онального характеру, у вс¤кому раз≥, не буде суперечити цьому характеру. јле нав≥ть ¤кщо людина, про ¤ке мова йде, не буде брати участь у культурн≥й творчост≥ активно, а буде лише пасивно засвоювати результати ц≥Їњ творчост≥ або брати участь ¤к виконавець у в≥дом≥й област≥ культурного житт¤ свого народу, - нав≥ть ≥ в цьому випадку факт повного ≥ ¤скравого вт≥ленн¤ в його житт≥ й д≥¤льност≥ в≥домих рис нац≥онального характеру (головним чином смак≥в ≥ нахил≥в) неодм≥нно буде спри¤ти п≥дкресленню й посиленню загального нац≥онального тону побуту даного народу. ј побут Ї те, що надихаЇ творц¤ культурних ц≥нностей, що даЇ йому завданн¤ й матер≥ал дл¤ творчост≥. “аким чином, ≥ндив≥дуальне самоп≥знанн¤ спри¤Ї самобутност≥ нац≥ональноњ культури, самобутност≥, що, ¤к ми вказали, Ї корел¤том нац≥онального самоп≥знанн¤.

†јле й назад, самобутн¤ нац≥ональна культура сама спри¤Ї ≥ндив≥дуальному самоп≥знанню окремих представник≥в даного народу. ¬она полегшуЇ њм розум≥нн¤ й п≥знанн¤ тих рис њх ≥ндив≥дуальноњ псих≥чноњ природи, ¤к≥ служать про¤вами загального нац≥онального характеру. “ому що в щир≥й нац≥ональн≥й культур≥ вс≥ так≥ риси знаход¤ть соб≥ ¤скраве й опукле вт≥ленн¤, що дозвол¤Ї вс¤кому ≥ндив≥дуумов≥ з большею легк≥стю знаходити њх у самому соб≥, п≥знавати њх (через культуру) у њхньому щирому вид≥ й давати њм правильну оц≥нку в загальн≥й побутов≥й перспектив≥. √армон≥чно самобутн¤ нац≥ональна культура дозвол¤Ї вс¤кому члену даного нац≥онального ц≥лого бути й залишатис¤ самим собою, перебуваючи в той же час у пост≥йному сп≥лкуванн≥ з≥ своњми одноплем≥нниками. «а таких умов людин може брати участь у культурному житт≥ свого народу ц≥лком искренно, не кривл¤чи душею, не причин¤ючись перед ≥ншими або перед самим собою тим, що в≥н насправд≥ н≥коли не був ≥ не буде.