≥ндив≥дуальне ≥ нац≥ональне самоп≥знанн¤

≤—“ќ–≤я ” –јѓЌ» [UA]| »—“ќ–»я ” –ј»Ќџ [RU
Ѕ»ќ√–ј‘»»









 

«в'¤зок м≥ж ≥ндив≥дуальним ≥ нац≥ональним самоп≥знанн¤м

як видно ≥з усього цього, м≥ж ≥ндив≥дуальним ≥ нац≥ональним самоп≥знанн¤м ≥снуЇ найт≥сн≥ший внутр≥шн≥й зв'¤зок ≥ пост≥йна взаЇмод≥¤. „им б≥льше в даному народ≥ ≥снуЇ людей, "познавших самих себе" ≥ "ставших самими собою", - тим успешнее йде в ньому робота з нац≥онального самоп≥знанн¤ й по створенню самобутньоњ нац≥ональноњ культури, що, у свою чергу, Ї запорукою усп≥шност≥ й ≥нтенсивност≥ самоп≥знанн¤ ≥ндив≥дуума. “≥льки при гот≥вц≥ такоњ взаЇмод≥њ м≥ж ≥ндив≥дуальним ≥ нац≥ональним самоп≥знанн¤м можлива правильна еволюц≥¤ нац≥ональноњ культури. ≤накше ц¤ останн¤ може зупинитис¤ на в≥дом≥й крапц≥, тод≥ ¤к нац≥ональний характер, що складаЇтьс¤ з окремих ≥ндив≥дуальних характер≥в, зм≥нитьс¤. ” цьому випадку весь зм≥ст самобутньоњ нац≥ональноњ культури пропаде.  ультура втратить живий в≥дгук у псих≥ц≥ своњх нос≥њв, перестане бути вт≥ленн¤м нац≥ональноњ душ≥ й звернетьс¤ в традиц≥йну неправду й лицем≥рство, здатн≥ лише утруднити, а не полегшити ≥ндив≥дуальне самоп≥знанн¤ й ≥ндив≥дуальну самобутн≥сть.

якщо визнати, що вищим земним ≥деалом людини Ї повне й доконане самоп≥знанн¤, то прийде визнати, що т≥льки та культура, що може такому самоп≥знанню спри¤ти, ≥ Ї щира. ƒл¤ того щоб спри¤ти ≥ндив≥дуальному самоп≥знанню, культура повинна вт≥лювати в соб≥ т≥ елементи психолог≥њ, ¤к≥ Ї загальними дл¤ вс≥х або дл¤ б≥льшост≥ особистостей, д≥Їприкметникових до даноњ культури, тобто сукупн≥сть елемент≥в нац≥ональноњ психолог≥њ. ѕри цьому вт≥лювати так≥ елементи культура повинна ¤скраво, опукло, тому що, чим ¤скрав≥ше вони будуть вт≥лен≥, тим легше кожному ≥ндив≥дуумов≥ п≥знати њх через культуру в самому соб≥. ≤накше кажучи, т≥льки ц≥лком самобутн¤ нац≥ональна культура Ї справжн¤, т≥льки вона в≥дпов≥даЇ етичним, эстетическим ≥ нав≥ть утил≥тарним вимогам, ¤к≥ ставл¤тьс¤ вс¤к≥й культур≥. якщо людина т≥льки тод≥ може бути визнаний ≥стинно мудрим, доброчесн, прекрасним ≥ щасливим, коли в≥н п≥знав самого себе й "став самим собою", - те, то ж саме застосовно до народу. ј "бути самим собою" у застосуванн≥ до народу - значить "мати самобутню нац≥ональну культуру". якщо жадати в≥д культури, щоб вона давала "максимальне щаст¤ б≥льшост≥ людей", то справа в≥д цього не м≥н¤Їтьс¤. јдже щире щаст¤ пол¤гаЇ не в комфорт≥, не в задоволенн≥ тих або ≥нших приватних потреб, а в р≥вноваз≥, у гармон≥њ вс≥х елемент≥в щиросердечного житт¤ (у тому числ≥ й "потреб") м≥ж собою. —ама по соб≥ н≥¤ка культура такого щаст¤ дати людин≥ не може. “ому що щаст¤ лежить не поза людиною, а в ньому самому, ≥ Їдиний шл¤х до його дос¤гненн¤ Ї самоп≥знанн¤.  ультура може т≥льки допомогти людин≥ стати щасливим, полегшити йому роботу ≥з самоп≥знанн¤. ј зробити це вона може лише в тому випадку, ¤кщо буде така, какою ми визначили њњ вище: ц≥лком ≥ ¤скраво самобутньоњ.

ƒаты, хронологи¤ событий, рефераты по истории ”краины, учебник по историй украины, —айт про историю ”краины

Hosted by uCoz