Ќац≥онал≥зм

« попередн≥ ви¤вл¤Їтьс¤, що щирим, морально й лог≥чно виправданим може бути визнаний т≥льки такий нац≥онал≥зм, що виходить ≥з самобутньоњ нац≥ональноњ культури або спр¤мований до такоњ культури. ƒумка про цю культуру повинна керувати вс≥ма д≥¤ми щирого нац≥онал≥ста. ѓњ в≥н в≥дстоюЇ, за нењ в≥н боретьс¤. ”се, що може спри¤ти самобутн≥й нац≥ональн≥й культур≥, в≥н повинен п≥дтримувати, усе, що може њй перешкодити, в≥н повинен усувати.

ќднак, ¤кщо з под≥бним м≥рилом ми п≥д≥йдемо до ≥снуючих форм нац≥онал≥зму, то легко переконаЇмос¤, що в б≥льшост≥ випадк≥в нац≥онал≥зм буваЇ не щирим, а помилковим.

Ќайчаст≥ше доводитьс¤ спостер≥гати таких нац≥онал≥ст≥в, дл¤ ¤ких самобутн≥сть нац≥ональноњ культури њхнього народу зовс≥м не важлива. ¬они прагнуть лише до того, щоб њхн≥й народ будь-що-будь, одержав державну самост≥йн≥сть, щоб в≥н був визнаний "б≥льшими" народами, "великими" державами, ¤к повноправний член "с≥м'њ державних народ≥в" ≥ у своЇму побут≥ у вс≥м походив саме на ц≥ "б≥льш≥ народи". ÷ей тип зустр≥чаЇтьс¤ в р≥зних народ≥в, але особливо часто з'¤вл¤Їтьс¤ в народ≥в "малих", прит≥м нероманогерманских, у ¤ких в≥н приймаЇ особливо виродлив≥, майже карикатурн≥ форми. ” такому нац≥онал≥зм≥ самоп≥знанн¤ н≥¤коњ рол≥ не граЇ, тому що його прихильники зовс≥м не бажають бути "самими собою", а, навпаки, хочуть саме бути "¤к ≥нш≥", "¤к б≥льш≥", "¤к доброд≥њ", не будучи по сут≥ часом н≥ б≥льшими, н≥ панами.  оли ≥сторичн≥ умови складаютьс¤ так, що даний народ п≥дпадаЇ п≥д владу або економ≥чне пануванн¤ ≥ншого народу, зовс≥м далекого йому за духом, ≥ не може створити самобутньоњ нац≥ональноњ культури без того, щоб зв≥льнитис¤ в≥д пол≥тичного ¤рма або економ≥чного засилл¤ ≥ноплем≥нник≥в, - прагненн¤ до емансипац≥њ, до державноњ самост≥йност≥ Ї ц≥лком ірунтовним, лог≥чно й морально виправданим. ќднак варто завжди пам'¤тати, що таке прагненн¤ правом≥рно саме лише в тому випадку, коли воно з'¤вл¤Їтьс¤ в ≥м'¤ самобутньоњ нац≥ональноњ культури, тому що державна самост≥йн≥сть, ¤к самоц≥ль - безглузда. ј тим часом у нац≥онал≥ст≥в, про ¤к≥ мова йде, державна самост≥йн≥сть ≥ великодержавн≥сть звертаютьс¤ саме в самоц≥ль. ћало того, заради ц≥Їњ самоц≥л≥ приноситьс¤ в жертву самобутн¤ нац≥ональна культура. “ому що нац≥онал≥сти розгл¤нутого типу, дл¤ того, щоб њхн≥й народ був ц≥лком схожий на "тепер≥шн≥х Ївропейц≥в", намагаютьс¤ нав'¤зати цьому народу не т≥льки часто зовс≥м далек≥ йому за духом форми романогерманского держави, права й господарського житт¤, але й романо-германские ≥деолог≥њ, мистецтво й матер≥альний побут. ™вропењзац≥¤, прагненн¤ до точного в≥дтворенн¤ у вс≥х област¤х житт¤ общеромано-германского шаблона зрештою привод¤ть до повноњ втрати вс¤коњ нац≥ональноњ самобутност≥ й у народу, керованого такими нац≥онал≥стами, дуже незабаром залишаЇтьс¤ самобутн≥м т≥льки горезв≥сний "р≥дна мова". “а й цей останн≥й, ставши "державним" мовою й пристосовуючись до нових, чужих пон¤ть ≥ форм побуту, сильно спотворюЇтьс¤, усмоктуЇ в себе величезна к≥льк≥сть романо-германизмов ≥ незграбних неолог≥зм≥в. «рештою, оф≥ц≥йн≥ "державн≥" мови багатьох "малих" держав, що вступили на такий шл¤х нац≥онал≥зму, ви¤вл¤ютьс¤ майже незрозум≥лими дл¤ справжн≥х народних мас, що не встигли ще денац≥онал≥зуватис¤ й знеособитис¤ до ступен¤ "демократ≥њ взагал≥".

ѕомилковий нац≥онал≥зм

ясно, що такий вид нац≥онал≥зму, що не прагне до нац≥ональноњ самобутност≥, до того, щоб народ став самим собою, а лише до под≥бност≥ з ≥снуючими "великими державами", аж н≥¤к не може бути визнаний щирим. ¬ основ≥ його лежить не самоп≥знанн¤, а др≥бне марнославство, що Ї антиподом щирого самоп≥знанн¤. “ерм≥н "нац≥ональне самовизначенн¤", ¤ким любл¤ть оперувати представники цього виду нац≥онал≥зму, особливо, коли вони належать до одному з "малих народ≥в", здатний лише ввести в оману. Ќасправд≥, н≥чого "нац≥онального" ≥ н≥¤кого "самовизначенн¤" у цьому настроњ розум≥в н≥, ≥ тому зовс≥м не дивно, що "самостийничество" так часто з'ЇднуЇтьс¤ ≥з соц≥ал≥змом, що завжди м≥стить у соб≥ елементи космопол≥тизму, ≥нтернац≥онал≥зму.

≤нший вид помилкового нац≥онал≥зму про¤вл¤Їтьс¤ у войовничому шов≥н≥зм≥. “ут справа зводитьс¤ до прагненн¤ поширити мову й культуру свого народу на можливо б≥льше число ≥ноплем≥нник≥в, викор≥нивши в цих останн≥х ус¤ку нац≥ональну самобутн≥сть. ’ибн≥сть цього виду нац≥онал≥зму ¤сна без особливих по¤снень. јдже самобутн≥сть даноњ нац≥ональноњ культури коштовна лише ост≥льки, оск≥льки вона гармон≥юЇ ≥з псих≥чним вигл¤дом њњ творц≥в ≥ нос≥њв. як т≥льки культура переноситьс¤ на народ з далеким псих≥чним укладом, весь зм≥ст њњ самобутност≥ пропадаЇ й сама оц≥нка культури м≥н¤Їтьс¤. ¬ ≥гноруванн≥ ц≥Їњ сп≥вв≥дносност≥ вс¤коњ даноњ форми культури з певним етн≥чному суб'Їктом њњ пол¤гаЇ основна омана агресивного шов≥н≥зму. ÷ей шов≥н≥зм, заснований на марнославств≥ й на запереченн≥ р≥вноц≥нност≥ народ≥в ≥ культур, словом на езоповому самозвеличанн≥, немислимий при справжн≥м нац≥ональному самоп≥знанн≥ й тому теж Ї протилежн≥стю щирого нац≥онал≥зму.

ќсобливою формою помилкового нац≥онал≥зму варто визнати й той вид культурного консерватизму, що штучно ототожнюЇ нац≥ональну самобутн≥сть ≥з ¤кими-небудь уже створеними в минулому культурними ц≥нност¤ми або формами побуту й не допускаЇ зм≥на њх нав≥ть тод≥, коли вони ¤вно перестали задов≥льно вт≥лювати в соб≥ нац≥ональну псих≥ку. ” цьому випадку, зовс≥м ¤к ≥ при агресивному шов≥н≥зм≥, ≥гноруЇтьс¤ живаючи зв'¤зок культури ≥з псих≥кою њњ нос≥њв у кожний даний момент ≥ культур≥ надаЇтьс¤ абсолютне значенн¤, незалежне в≥д њњ в≥дношенн¤ до народу: "не культура дл¤ народу, а народ дл¤ культури". ÷им знову скасовуЇтьс¤ моральний ≥ лог≥чний зм≥ст самобутност≥, ¤к коррелата безперервного й безперестанного нац≥онального самоп≥знанн¤.

Ќе важко бачити, що вс≥ розгл¤нут≥ види помилкового нац≥онал≥зму привод¤ть до практичних насл≥дк≥в, згубним дл¤ нац≥ональноњ культури: перший вид приводить до нац≥онального знеособленн¤, до денац≥онал≥зац≥њ культури; другий - до втрати чистоти нос≥њв даноњ культури, трет≥й - до застою, пров≥сников≥ смерт≥.

—аме собою зрозум≥ло, що окрем≥ розгл¤нут≥ нами види помилкового нац≥онал≥зму здатн≥ з'Їднуватис¤ один з одним у р≥зн≥ зм≥шан≥ типи. ¬с≥ вони мають м≥ж собою ту загальну рису, що принципово не базуютьс¤ на нац≥ональному самоп≥знанн≥ у вищеозначеному зм≥ст≥ цього слова. јле нав≥ть ≥ т≥ р≥зновиди нац≥онал≥зму, ¤к≥ н≥бито виход¤ть ≥з нац≥онального самоп≥знанн¤ й на ньому хочуть обірунтувати самобутню нац≥ональну культуру, не завжди бувають щир≥. —права в тому, що досить часто саме самоп≥знанн¤ розум≥Їтьс¤ занадто вузько й виробл¤Їтьс¤ неправильно. „асто щирому самоп≥знанню заважаЇ ¤кий-небудь ¤рлик, що даний народ або прил≥пив до себе й в≥д ¤кого або не хоче в≥дмовитис¤. “ак, наприклад, напр¤мок культурноњ роботи румун у значн≥й м≥р≥ обумовлюЇтьс¤ тим, що вони вважають себе "романським народом" на т≥м п≥дстав≥, що серед елемент≥в, з ¤ких створилас¤ румунська нац≥ональн≥сть, у дуже в≥ддален≥ часи був ≥ невеликий заг≥н римських солдат≥в. “очно так само й сучасний грецький нац≥онал≥зм, будучи по сут≥ зм≥шаним видом помилкового нац≥онал≥зму, зб≥льшуЇ свою хибн≥сть ще й одноб≥чним погл¤дом грек≥в на своЇ власне походженн¤: будучи насправд≥ сум≥шшю дек≥лькох етн≥чних елемент≥в, що проробили разом з ≥ншими "балканськими" народами ц≥лий р¤д загальних етап≥в культурноњ еволюц≥њ, вони сам≥ себе вважають вин¤тково нащадками стародавн≥х грек≥в. “ак≥ аберац≥њ залежать вин¤тково в≥д того, що самоп≥знанн¤ у вс≥х цих випадках виробл¤Їтьс¤ не орган≥чно, що воно Ї не джерелом даного нац≥онал≥зму, а лише спробою ≥сторичного обірунтуванн¤ самостийнических ≥ шов≥н≥стичних тендений цього нац≥онал≥зму.

—постереженн¤ над р≥зними видами помилкового нац≥онал≥зму контрастически п≥дкреслюЇ те, чим повинен бути нац≥онал≥зм щирий. ¬ипливаючи з нац≥онального самоп≥знанн¤, в≥н весь заснований на визнанн≥ необх≥дност≥ самобутньоњ нац≥ональноњ культури, ставить цю культуру ¤к вище ≥ Їдине своЇ завданн¤, розц≥нюючи вс¤ке ¤вище в област≥ внутр≥шньоњ й зовн≥шньоњ пол≥тики, ус¤кий ≥сторичний момент житт¤ даного народу саме з погл¤ду цього головного завданн¤. —амоп≥знанн¤ надаЇ йому характер в≥домого самодовлени¤, перешкоджаючи йому насильно нав'¤зувати дану самобутню нац≥ональну культуру ≥ншим народам або раболепно насл≥дувати ≥ншого народу, далекому за духом, але або пользующет престижем у певноњ антропогеографической зон≥. ” своњх в≥дносинах до ≥нших народ≥в щирий нац≥онал≥ст позбавлений ус¤кого нац≥онального марнославства або честолюбства. Ћаду св≥й св≥тогл¤д на самодостатн≥м самоп≥знанн≥, в≥н завжди буде принципово миролюбний ≥ терпимо стосовно вс¤коњ чужоњ самобутност≥. ¬≥н буде далекий ≥ штучного нац≥онального в≥докремленн¤. ќс¤гнувши з великою ¤сн≥стю й повнотою самобутню псих≥ку свого народу, в≥н з особливою чуйн≥стю буде вловлювати й у вс¤кому ≥ншому народ≥ вс≥ риси, схож≥ на його власн≥. ≤ ¤кщо ≥нший народ зум≥в дати одн≥Їњ ≥з цих рис удале вт≥ленн¤ у вигл¤д≥ тоњ або ≥ншоњ культурноњ ц≥нност≥, те щирий нац≥онал≥ст не задумаЇтьс¤ запозичити цю ц≥нн≥сть, пристосувавши њњ до загального ≥нвентарю своЇњ самобутньоњ культури. ƒва близьк≥ по своњх нац≥ональних характерах народу, що живуть у сп≥лкуванн≥ один з одним, ≥ обоЇ керован≥ щирими нац≥онал≥стами, неодм≥нно будуть мати культури досить под≥бн≥ один з одним, саме завд¤ки такому в≥льному обм≥ну прийн¤тними дл¤ обох стор≥н культурними ц≥нност¤ми. јле ц¤ культурна Їдн≥сть все-таки принципово в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д тоњ штучноњ Їдност≥, що Ї результатом поработительских прагнень одного ≥з сожительствующих один з одним народ≥в.